Аршиця
Аршиця — село в Україні, у Чернівецькій області, Сторожинецькому районі.
Географія.
У селі річка Середня впадає у Переуцу.
На південному сході від села бере початок річка Крива, ліва притока Білки Маре. На південь від села розташована ботанічна пам'ятка природи «Праліс грабово-буково-дубовий».
Населення
За переписом населення 2001 року в селі мешкала 871 особа.
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| румунська | 69,53 % |
| польська | 25,20 % |
| українська | 4,01 % |
| російська | 0,80 % |
| молдовська | 0,23 % |
| білоруська | 0,11 % |
Історія
Аршиця — маленьке село, розташоване за три кілометри від Нижньопетровецького старостинського округу, за 9 км від румунського кордону, біля підніжжя Карпатських гір. Це місце також називають «село в селі». Село Аршиця розташоване в межах села Нижні Петрівці, на правому березі річки Малий Сірет, за 20 км від Сторожинця.
Вперше в історичних документах Нижні Петрівці згадуються 11 липня 1610 року. У Нижніх Петрівцях завжди був хутір Аршиця, де разом проживали люди різних національностей: румуни, поляки, українці. Він розташований на українсько-румунському кордоні. Офіційний статус село Аршиця отримало лише у 1987 році за рішенням сесії Нижньопетровецької сільської ради. Назва «Аршиця» означає «згарище», а саме село лежить у підніжжі Карпатської гори.
Аршиця традиційно вважалася польським кутом, в якому проживали переважно польські сім'ї. Лише у 1987 році, коли село отримало офіційний статус, до його складу увійшли ще три хутори: Жнямит, Майдан і Вульва, і так село стало багатонаціональним.
У 1910 році з Нового Солонця (Румунія) до Аршиці приїхало п’ять сімей: Малицького Міхала сина Каспра, Ваврича Єжего сина Якуба, Шука Міхала, Шука Мачея та Гавлюка Мачея. Вони створили «маленьку батьківщину». Перші поселенці — поляки, були звичайними людьми, але ані важкі умови життя, ані сусідство з іншими національностями не перешкоджали їм зберегти свою культурну індивідуальність, мову та звичаї.
Польськими поселенцями на Буковині з самого початку керував католицький костел. Ксьондзи навчали, організовували польські колективи, духовно підтримували у важкі хвилини. Саме завдяки їм польську мову можна почути й сьогодні.
