Нижні Петрівці
Нижні Петрівці та Верхні Петрівці свого часу були одним населеним пунктом. Тому минуле для двох сіл є спільним. Зазначимо лиш, що румунський дослідник Гонца вважає, що село Петрівці існувало ще на початку 15 століття під назвою Пітіч, котра зустрічається у одному з документів воєводи Апександра Доброго (1423 р.) та в ряді інших манускриптів того часу.
Можливо, першим власником місцевої землі і був такий собі чоловік доволі низького зросту на прізвисько Пітіч (у перекладі з румунської – карлик). Втім, під назвою Петрівці поселення вперше згадуютьу грамоті за 11 липня 1610 року.
Впродовж тривалого часу Петрівці були у власності різних господарів та монастирів. Принаймні до 1806 року жителі села не мали власного храму (ходили на Богослужіння у сусідні їжівці). І тільки у згаданому вище році його спорудили неподалік Малого Сірету.
Першим священиком у цьому храмі був Теодор Теодорович, який працював у селі душ пастирем 25 років. Згадану дерев’яну церкву згодом, коли спорудили нову, акуратно розібрали та подарували у 1912 році жителям с. Кандешть, що у Сучавському повіті (Румунія). Перший камінь під новий храм Успіння Пресвятої Богородиці громада Нижніх Петрівцівзаклала у 1903 році, а завершила будову у 1909 році. її освятив буковинський митрополит Володимир Репта.
Перша школа у вже розділеному селі, яке стало називатись Нижніми Петрівцями, була збудована у 1888 році (у ній першим вчителем був Іван Грабовський).
На долю жителів Нижніх Петрівців випало й чимало трагічних сторінок. Так, окремі з них стали свідками кривавих подій, що розігрались 1 квітня 1941 року біля урочища Варниця, що в сусідньому Глибоцькому районі. Вони були у велелюдній «колоні смерті», що складалась з румунів та українців, котрі, по суті, намагались, несучи попереду хоругви та ікони, гуртом втекти з «радянського раю» у сусідню Румунію.
Радянські прикордонники зустріли беззбройних людей кулеметними чергами. Серед вбитих було й 18 жителів Нижніх Петрівців. Ще 22 учасники походу були заарештовані та ув’язнені. Загалом на пам’ятнику жертвам сталінських репресій (його відкрили 28 серпня 1992 року) викарбувано 138 прізвищ жителів села, котрі були виселені разом з родинами з рідної землі у казахські степи та сибірську тайгу.
Частина з них не повернулася до рідних домівок. І серед них – Адольф Капучинський, котрий мав70 гектарів землі (за цей «злочин» 13 червня 1941 року його депортували у Казахстан на заслання). Ще 37 жителів Нижніх Петрівців воювали на фронтах війни.
У 1948 році у селі був утворений колгосп «Дружба», який згодом розпався одним з перших у районі.
Уродженцем села є доктор філологічних наук, доцент Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича Ілля Попеску (він є автором 350 наукових праць, 20 книг і, зокрема, монографії «Петрівці – село у долині Сірету. Історія та сучасність»; його ім’я внесено у енциклопедію «Провідні мовознавці світу», яка побачила світ в Москві у 2006 р.).
В Україні та за її межами відоме прізвище ще одного уродженця Нижніх Петрівців Івана Попеску, доктора філософії, народного депутата України кількох скликань, президента міжрегіонального об’єднання «Румунська спільнота України», віце-президента Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).
Віднедавна став більш відомим в Україні місцевий фолькгурт «Мугурєл» завдяки спецпроекту телеканалу «Інтер»: ансамбль виконав Гімн України… румунською мовою.
Чимало захоплюючого та непересічного про сучасне та минуле села Нижні Петрівці можна почерпнути з багатої експозиції місцевого музею, яким опікується вчитель Валерій Змошу. Минуле і сучасне села, його традиції і фольклор досліджує також вчителька Елеонора Скіпор.
Цікаву і навдивовиж неповторну сторінку в історію згаданого населеного пункту вписала польська громада, котра загалом компактно проживає на хуторі Аршиця.
Нащадки чадецьких гуралів, котрі, починаючи з 1803 року, переселились за часів Австро-Угорщини з території нинішньої Словаччини на Буковину, зуміли, заснувавши чадецькі поселення на території нинішніх Сторожинецького, Глибоцького районів та окремих повітів сусідньої Румунії, зберегти свою самобутню культуру до нинішніх днів.
Стали достоту популярними фестивалі «Буковинські зустрічі», котрі щорічно проводять у польському містечку Ястров’є чадецькі гуралі і де чи не першу скрипку відіграє фолькгурт з Аршиці «В’янечек» («Віночок»), керівник якого -заслужений працівник культури України та Польщі Марія Маліцька.
Центром духовності жителів Аршиці безперечно є костел Преображення Господнього, збудований на початку минулого століття, будівлю якого цьогоріч переоблаштовують.
